Запорожье - история города

Теріторія, на якій розташоване сучасне Запоріжжя, була місцем проживання людей ще в глибоку давнину. Про це свідчать численні археологічні пам'ятки: кам'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (понад 15 тис. років тому); два поселення доби ранього неоліту (VI тисячоліття до н.е.); форми для відливання бронзових речей доби пізньої бронзи (початок І тисячоліття до н.е.); понад 30 скіфських поховань (IV ст. до н.е.); шість сарматських курганів (ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.) ; кілька поховань на двох ранньослов'янських могильниках черняхівської культури; пам'ятка VIII ст. н.е., так званий Вознесенський скарб (предмети озброєння та та кінського спорядження - понад 1400 золотих і срібних речей); залишки 57 слов'янських жител давньоруських часів (ІХ - ХІІІ ст.).

Вважають, що більшість слов'янського населення залишила цю теріторію після встановлення тут монголо-татарського іга в ХІІ ст.

Протягом XV - XVIII ст. на землях, що за порогами Дніпра, повновладними господарями були запорізькі козаки - грізна збройна сила в боротьбі проти татарсько-турецьких загарбників і могутня опора українського народу в боротьбі проти поневолювачів. Одним з осередків формування запорізького козацтва став острів Хортиця - своєрідна природна фортеця.

У зв'язку з будівництвом фортеці для захисту південно-західної частини України від нападів турків і кримських татар виникло поселення, назване Олександрівський форштадт. Будівельники фортеці - батальон солдатів і робітники-грабарі зі своїми родинами та обозом стали першими поселенцями майбутнього міста.

Після знищення Катериною ІІ Запорізької Січі тут осіло багато козаків-запорожців, заснувавши передмістя - Карантинку. Населення займалося скотарством, рибальством, полюванням, рільництвом та городництвом. Розвивалися ремесла і дрібна торгівля. Заможніші поселенці чумакували. Діяв примітивний завод з випалювання вапна на річці Кушугум та гранітні кар'єри на річках Московці і Конці.

В Олександрівській фортеці відкрито першу батальйонну школу, де навчалося 5 хлопчиків.

Фортецю перетворено на посад

У посаді Олександрівськ нараховувалося 78 дворів і 395 жителів.

Після того, як Дніпровська лінія втратиласвоє оборонне значення, ставши внутрішньою теріторією, ліквідували й фортецю. Поад поступово перетворювався на місто. Виникли нові адміністративні установи, з'явилася посада городничого, відкрилася поштова експедиція. Для урядових установ споруджувалися дерев'яні й цегляні будинки. Відставні вояки колишнього гарнізону заселяли передмістя, утворивши так звану Солдатську слобідку.

Посад Олександрівськ увійшов до складу Катеринославської губернії.

Олександрівськ став повітовим містом. Затверджено герб міста: на зеленому тлі дві перехрещені рушниці з багнетами, а на малиновому - чорний лук з трьома стрілами, спрямованими донизу. Почали діяти повітовий і нижній земський суди, повітове казначейство, дворянська опіка. Місто мало стряпчого, землеміра, лікаря з двома учнями та бабкою повітухою. Тут вже жило чимало дрібнопомісних дворян і чиновників, які споруджували власні особняки. Біднота жила у землянках. Відкрилося повітове міністерське училище, дещо пізніше - парафіяльне.

В Олександрівську проживало 1726 осіб

Місто відвідав Тарас Шевченко. Величезне враження на поета справили легендарний острів Хортиця і Великий Луг. У поемі "Гамалія" він писав:
Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?
Хортице! Сестро?
Загула
Хортиця з Лугом: Чую! Чую!
І дніпр укрили байдаки,
І заспівали козаки...

Почали працювати єврейська початкова школа та пансіон шляхетних дівчат.

Олександрівськ зростав надто повільно і мав вигляд тогочасного степового села. Тут налічувалося 3729 жителів. У місті було 3 кам'яниці та 469 дерев'яних та глиняних будинків, кам'яний провіантський магазин, 15 невеликих крамниць, шинок. Не було жодної споруди вартої уваги. Чотири безіменні вулиці не мали навіть бруківки, тротуарів і освітлення, в негоду вони потопали в грязюці. Крім салотопні і трьох цегелень у місті не було інших промислових підприємств. Відсутність водогону і каналізації спричинювала поширення різних пошесних хвороб, особливо холери, черевного тифу, дизентерії тощо. У місті діяла лише невеличка лікарня. У навчальних закладах міста навчалося всього 113 дітей. Основним заняттям сілян і міщан, що становили 3\4 населення міста, було хліборобство. Землю орендовала міська управа, за якою нараховувалося 2047 десятин землі.

У пореформенний час в житті Олександрівська відбувалися суттєві зміни. Тут заснувалось кілька промислових підприємств, насамперед сільськогосподарського машинобудування. Виникли кустарно-ремісничі майстерні з обробки деревини й металу, олійні, круп'яні, шкіряні, миловарні підприємства, почали діяти парові млини, невелика тютюнова фабрика, а на околицях - дві цегельні.

На околиці міста німецький підприємець Я.П. Клопп відкрив майстерню для виготовлення січкарень, а також залізних деталей для вітряків. Згодом майстерня перетворилася на завод сільськогосподарських машин (з 1921 р. - завод "Комунар").

Олександрівськ з'єднано залізницею з Москвою, а ще через 2 роки - з Кримом. Це сприяло дальшому розвіткові міста. На станції Південна (тепер Запоріжжя І) виникли депо і залізничні майстерні, де працювало кілька сотень робітників. Відсутність наскоізного судноплавства по Дніпру зумовила особливу роль Олександрівська як першої пристані за порогами Дніпра.

В Олександрівську розгорнув роботу завод сільськогосподарського машинобудування промисловця Бадовського.

Населення міста становило 7 тисяч осіб.

Один за одним вводилися в дію нові заводи сільськогосподарського машинобудування. Почав випускати сівалки, жниварки, молотарки, віялки тощо завод торговельно-промислового товариства "Лепп і Вальман".

Став до ладу завод сільськогосподарского машинобудування промисловця Мензиса.

Пущено в дію завод Кацена. На цих підприємствах працювало близько тисячі робітників. Діяло п'ять приватних парових млинів і п'ять цегельно-черепичних заводів.

В Олександрівську було 19 тисяч жителів

Підприємець Лізов спорудив 10-кілометровий міський водогін.

Через місто пролягла друга, Катерининська, залізниця, що з'єднала Донбас з Кривим Рогом і Нікополем. З'явилася друга залізнична станція - Катерининська (тепер Запоріжжя 2), при ній залізничні майстерні, де працювало понад 600 робітників.

Розпочало роботу Маріїнське училище глухонімих. З 1910 воно стало великим комбінатом, мало 100 десятин землі. Крім школи-інтернату тут був невеликий завод сільськогосподарських машин і знарядь, друкарня, фруктовий сад, плантація троянд, біологічна станція, пасіка, молочно-товарна ферма, пташни тощо. Маріїнське училище глухонімих славилося своїми випускниками-сурдопедагогами.

Відкрився завод рільничих машин.

В селищі Шенвізі відкрився завод з виробництва ковкого чавуну.

У місті з'явилася електрика. В Олександрівську проживало 38 тисяч осіб.

Стали до ладу Придніпровський завод силикатної цегли, механічний завод Ясіна та кілька інших підприємств сільськогосподарського машинобудування, завод авіаційних двигунів.

Напередодні першої світової війни у місті діяли 47 різних заводів та фабрик, 40 ремісничих майстерень, десяток парових млинів. Тут працювало близько 10 тисяч робітників. Населення міста досягло 57,6 тисяч осіб. Олександрівськ почав набувати вигляду типового для царської Росії повітового міста: тут з'явилися поодинокі чотириповерхові будинки, деяток триповерхових та близько 80 двоповерхових. Усього ж налічувалося 8,5 тисяч житлових будинків, з ни сьома частина - кам'яні, понад половина - дерев'яні, решта - глинобітні. у впорядкованій центральній частині міста розміщувалися 11 банків, 3 нотаріальні контори, особняки "батьків міста". Споруджено насосну станцію. На центральних вулицях проклали ще 5 км. водогону.

У місті працювали26 початкових шкіл і 2 вищепочаткові училища, 5 середніх шкіл (3 гімназії, комерційне та реальне училища). учительській семінарії було 97 учнів та у трьох нижчих професійних школах училося 192 учні. Близько 40 відсотків населення було неписьменне. Діяли 7 соборів і церков, костьол, кірха, 3 сінагоги. У місті було 2 невеликі лікарні для залізничників, повітова земська, загальноміська, лікарня єврейської громади та одна приватна, 5 аптек та 10 аптекарських крамниць.

Події революції та громадянської війни.

Утворено Олександрівську губернію, до якої, окрім Олександрівського, увійшли Мелітопольський та Бердянський повіти. Олександрівськ став губернським центром.

Олександрівськ перейменовано на Запоріжжя.

Запоріжжя увійшло до Катеринославської губернії.

Запоріжжя стало центром новоствореного Запорізького округу. Відновили випцск продукції основні заводи міста. Населення Запоріжжя становило 44 тисячі осіб. Відкрилися сільськогосподарський, індустріальний та педагогічний технікуми.

Населення міста становило 56 тисч осіб, серед яких 47% українців, 26% - росіян, 20% - євреїв, 3% - німців, 4% - інших.

у місті працювало 6 заводів сільськогосподарського машинобудування, 2 металообробні підприємства, 4 парові млини, 4 цегельні, спиртово-горілчаний завод; фабрики: деревообробна, взуттєва, пошиття одягу, цукеркова, хлібозавод тощо.

Початок будівництва Дніпрогесу. В Запоріжжі проживало 60,6 тисячі осіб населення.

Почалася забудова центральної магістралі на лівому березі, поблизу греблі Дніпрогесу. Це житлове будівництво започаткувало нове місто, яке споруджувалося на відстані 15 км. від колишнього Олександрівська. Місто зростало казково швидко. Широкі проспекти, сквери, бульвари, безліч квітів - усе робило Запоріжжя містом-садом, яке нічим не нагадувало колишнього курного Олександрівська.

Дав промисловий струм перший генератор Дніпрогесу. Видав першу плавку "ЗІС" (завод інструментальних сталей, майбутній "Дніпроспецсталь"). Почав випускати продукцію шамотний завод.

Відкрилося наскрізне судноплавство по Дніпру через Дніпровські шлюзи. Задуто першу домну на заводі "Запоріжсталь". Став до ладу завод феросплавів. Завершено спорудження основних цехів Дніпровського алюмінієвого комбінату. Вироблено першу продукцію на електродному та коксохімічному заводах.

Запоріжжя стало обласним центром. Населення міста становило 290 тисяч осіб.

У місті проживало 300 тис. осіб. Місто мало 226 км. добре розгалуженої мережі водогону. Протяжність трамвайних колій становила 75 км. У Запоріжжі працювала обласна філармонія, 50 будинків культури і клубів, 4 кінотеатри, цирк; діяли 5 стадіонів, кілька спортивних залів, дитяча спортивна школа.

Окупація міста німецькими військами. За роки окупації від рук гітлерівців загинуло 43 тисячі мирних жителів та військовополонених. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 58 тис. осіб. Після визволення населення міста становило тільки 65 тисяч осіб.

Відбудова Дніпрогесу

Завершено роботи з відродження перлини півдня - заводу "Запоріжсталь".

У Запоріжжі проживало 381 тисяча осіб. Стало до ладу нове велике підприємсиво кольлрової металургії - Дніпровський титано-магнієвий завод.

На найдавнішому підприємстві міста - заводі "Комунар" - розпочато серійне виробництво легкових автомобілів "Запорожець". Став до ладу завод штучних шкір.

У Запоріжжі відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку (скульптор М. Худас).

Пущено в дію гідролізно-дріжджевий завод.

Забудова нових житлових мікрорайонів - Космічне шосе та Шевченківський.

Збудовано будинок річкового вокзалу.

Відкрився готель "Запоріжжя".

У Запоріжжі було 6 міських районів. Населення міста становило 781 тисячу осіб.

Площа міста 330 квадратних кілометрів. У Запоріжжі проживало 891 тисяча осіб. У місті 11 парків, заказник "Дніпровські Пороги". Запоріжжя - багатогалузевий промисловий вузол (електроенергетика, машинобудування, чорна та кольорова металургія, хімічна та нафтохімічна галузі, а також легка та харчова промисловість); значний науковий центр: університет, машинобудівний, медичний та індустріальний інститути, 13 середніх спеціальних навчальних заклади, 24 професійно-технічних училища, краєзнавчий музей.

Запоріжжя поділяється на 7 міських районів. Населення становить близько 785 тисяч осіб.

У різний час у Запоріжжі жили й працювали відомі гідробудівники І. Александров, О. Вінтер, Ф. Логінов.

У Запоріжжі народився український історик К.Гуслистий.

Тут починали свій творчий шлях відомі композитори-брати Григорій та Петро Майбороди.